.jpg)
Заплющити очі і послухати поле, у якому безліч продуктивних звуків, які разом формують тишу. Про що мовчать села, люди в умовній ізоляції та тимчасові переселенці мистецької програми. Що видно збоку, та зовсім губиться у перспективі, чим живуть території тут і зараз, які несумісності та продуктивності несуть у собі повсякденні дії та роздуми.
Митці - учасники програми протягом місяця розглядали Травневе під різними кутами та крізь власні теми, надбудовуючи нових вражень у підтвердження чи заперечення очікуванням.
Про цінність часу, а саме життя, яке ми вимірюємо саме цим мірилом. Ми бачимо фізіологічні зміни - зношування тіла, але не завжди співставляємо це з вимінюванням часу, тобто життя, на матеріальні цінності. Богдан Свиридов створив редімейд під назвою “День на вагу золота”, у якому звернувся до актуального соціального явища - безвіз. Він тонко констатує вимірюваність добробуту затраченим на це часом. 90 ранків, 90 використовувань зубної щітки і процес її зношування - лічені дні на задоволення матеріальної потреби.
Про загублені села та причину втрати цінності власної історії, розмірковує Роксолана Угринюк. Вона бачить як тане справжнє, в результаті сукупності сотень чи тисяч маленьких виборів окремих людей. в одному маленькому ареалі вона знаходить підтвердження безлічі соціальних феноменів - ефекту метелика, теорії розбитих вікон та втрату пам'яті через травматичне минуле. У роботі зважений вибір і наслідки, можливість прийняти відповідальність за них і відчути безпосередню причетність до розвитку сучасної історії. Своєю роботою художниця досліджує рівень відповідальності.
“Зменшення ваги парадоксів”, поліптих Катерини Кобилянської - розмірковування про абстрактні сутності через безпредметний візуальний ряд. Рівень складності того чи іншого несумісного та єдиного водночас, залежить від ваги, якою ми наділяємо те чи інше поняття чи явище. Завжди є вихід - рухатись у позитивне та прийняття його як світло, чи прийняття темної сутності парадоксу та вихід у темряву. У будь якому випадку - вихід є, але кожен здатен обирати у міру свого світовідчуття.
Про рівні вразливості та фемінної ніжності розмірковувала Ангела Гейсенхофер, досліджуючи контекст локації. Художниця підмітила переважаючу більшість жіночого населення та як наслідок локацію беззахисну та крихку. У своїй інсталяції відобразила крихкість ритуалів та фетишів, які ми наділяємо магічною силою, вірячи у їх помічну силу для захисту на різних рівнях.
Чотири пари очей вихопили важливі для себе теми, що відгукуються у контексті візулізуючи різними медіумами ряд випадкових кадрів.
Усі проекти говорять про рівень тиші про різні теми. Пазли життя маленької громади складаються у картинку з характером крізь рефлексії митців, що уважно слухають життя.
Люся Ничай