Роботи
ПОКОСИ. Коса, як символ жіночності, образ центральної статичної фігури у сім’ї. Жінка-дружина. Жінка-матір. Основа основ. Гендерне питання лишається відкритим, переживає деформації та зміну функції жінки. Як результат спотворення сімейних цінностей та розірваних зв‘язків між чоловіком та жінкою, матір‘ю та дитиною. Руйнування «інституту сім‘ї» та передача деградованої моделі наступним поколінням. Сіно зібрано з різних покосів у селі травневому за допомогою місцевих жителів. Проблема регіону масовий виїзд одного з членів родини за кордон на роботи. Ситуація «однобокого» виховання дітей та розірваних зв‘язків, так чи інакше торкається України в цілому. Втраченні сімейні цінності, пріоритети, розподілення ролей між батьками, невичерпне відкрите питання сучасних українців.
АДАПТАЦІЯ. Українці - унікальний народ, що за свою історію переживає винищення, переселення, мор та асиміляцію. Але українці лишаються самим адаптивним народом, створюючи у новому місці новий український дім.
Леонід (82 роки): - Мене відправили у армію на Дальній Схід, і коли я потрапив до таких складних умов, дізнався, що велика кількість українців була переселена сюди. Цікаво, що українців було видно одразу: мазані хати, фруктові дерева, лави біля хати.
Катря (61 рік): - Мою маму забрали у потяг прямо з вулиці, більше тижня вони Їхали у заморожених вагонах, висадили серед Сибіру, а через 5 років, на місці “вибросу” українців, з’явилося українське село. Де вони взяли насіння для посіву городу, інструменти для будування? Але через короткий час, було дуже гарно і красиво організоване українське селище.
Надія (81 рік): - під час Другої світової, від нашого дому нічого не лишилось, ми опинились на вулиці. Пам’ятаю, як у закритому дворику, ми вчотирьох стрибали на підвозі біля воєнкомату і реготали, мати не знала, куди нас подіти - квартиру не давали. І до кінця дня нам надали підвальне приміщення, вже через якийсь час, стіни були побілені, і з’явилися охайна вишивана постіль та чисті підвальні вікна.
Валентина (31 рік): - Мати з батьком розлучились, а це був кінець 90-х, не було чого вдягти, не було чого їсти. Київщина була геть гола і голодна. Нещодавно я дізналась, як моя мама зкооперувалася із сусідкою і для того, щоб отримати борошно, на тиху гнали самогон, з яких пекли млинці та пиріжки.
Лідія (54 роки): - Я мала їхати заробляти гроші за кордон. Без знання мови, грошей, відповідних документів з житлом було складно, тож ми організувалися втрьох із жінками, варили борщ, холодець, засолювали оселедець. Зараз я в новій квартирі з новим чоловіком - українська господиня.
